Всеукраїнський день бібліотек

День пам'яті жертв Бабиного Яру

Відкриття музейної кімнати

27 вересня у селі Великоплоске визначна подія. Відбулося урочисте відкриття краєзнавчого музею. Відкриття показало, що почався новий етап у розвитку духовного життя села.

Музей радує і дорослих і дітей. Значення музею в справі збереження історії малої батьківщини важко переоцінити. Він об'єднує різні покоління. Пам'ять про неї залишається тому, що зберігаються речі, що несуть слід особистості їх власника і свого часу. Історія - це наше минуле. Це не тільки те, що вже пішло і не повернеться. Історія - це фундамент, на якому з вами будуємо сьогодення і майбутнє. Адже ми зобов'язані знати свою історію. У нашому музеї зібрані унікальні експонати - предмети побуту жителів нашого села, старовинні інструменти і знаряддя праці, національний одяг старообрядців, документи і фотографії та багато іншого.

Ми повинні знати культуру і традиції нашого народу, його звичаї, пам’ятати про минуле. Адже в минулому відображені мрії і надії, віра і прагнення наших предків. Минуле це - перемоги наших предків, їх досягнення. Без минулого немає сьогодення і майбутнього.

Історія рідного краю

На початку 20-х років XIX століття в Тираспільському повіті з'явилося нове село - Плоске, з часом воно іменувалося Велике Плоске, а потім і Великоплоске. Село Плоске Тираспольського повіту, Херсонської губернії було засновано в 1822 році, основна маса плосковчан переселилася в березні - травні. Основу населення села Великоплоске складають переселенці - старообрядці. Це прихильники релігійної течії, що виникла в результаті розколу в російській православній церкві в другій половині сімнадцятого століття.

« При заселенні території с. Великоплоске першими на підводах приїхали чоловіки (старообрядці) і жінки похилого віку, а молодих не пускали . Тоді наші предки схитрували – перевозили молодь у закупорених бочках. Також привезли з собою розібрану дерев'яну церкву і ікони. Відновили церкву, а потім почали будувати будинки і заселяти поряд з церквою територію. Згодом було збудовано ще два старообрядницьких храми і два молитовні будинка » (Із спогадів довгожителя села Дворцова Петра Артомоновича). На підтвердження цих слів було знайдено в одному з колодязів села Великоплоске печатку, яка має в написі дату 1821 рік.

«Плосківські селяни-старообрядці запросили єдине місце для будівництва свого нового поселення і губернська влада пішла їм на зустріч. Представники від громади Єфим Карданцев та Іван Тиханський указали на місце – пустинні землі казенних селищ Малаєшт, Теї, Спеї, Токмазеї, Буторів, Ташлика і Шибки. Жителі навколишніх селищ чинили опір цьому рішенню, але наполегливість плосківчан перемогла. Земельна дача с.Плоске складала більше 12 тисяч десятин, по 30 десятин на сім’ю. Власники общинної землі платили подушний податок та земські податки. Збором податків займались у волості старшина, староста , сотський. Волость знаходилась біля будівлі сьогоднішньої сільської ради»(Завязкін Ф.І. Великоплоске. Короткий історико-географічний нарис).

Перші переселенці обжили сьогоднішню вулицю Центральну(Орджонікідзе).

Село швидко розвивалося і дуже скоро стало багатолюдним:

в 1822 р. в селі було 300 дворів (1800 душ);

в 1856 р. 516 дворів і проживало 3082 душі;

в 1905 р. в ньому вже числилося 1240 дворів (7340 жителів).

У 80-х роках XIX ст. вже було розорано дві третини удобної землі , а під пшеницею знаходилось біля 60% від клину всіх зернових культур. Крім цього сіяли жито, кукурудзу, соняшник, для коней – овес, ячмінь. Також засвоювали технологію вирощування виноградарства, що давало прибуток у 5 раз більше ніж вирощування зернових культур.

В XX ст. село вступало впевнено та потужно. Великоплоске було найбільшим селом у Тираспольському повіті. Слава про землеробів села лунала по всій губернії. Торговців з-поміж мешканців села чудово знали на всіх ринках України.

Село Великоплоске поділялося на 11 районів, 14 вулиць і 3 провулка. У 1934 році всі вони отримали найменування, частина з яких була в подальшому змінена. На території села не було жодного підприємства, крім млину з паровим двигуном. Зате функціонувало 12 лавок, 13 винних погребів, корчма, 3 православних старообрядницьких храми, 2 молитовних будинки.

Після громадянської війни 1917-1920 років у селі ділили поміщицькі і куркульські землі. Однак у багатьох бідняцьких господарств не було можливості її обробляти. В середині 20-х років в селі стали виникати групи спільної обробки землі і ТОЗи, перший з яких очолив Нікітін Данило (Данило Рудий).

З 1930 по 1935 роки у Великоплоскому пройщла колективізація. У населення забирали сільгоспінвентар та домашню худобу, люди змушені були йти працювати у колгоспи. У цей період створено сім колгоспів.

Населення села в 30-40 роки двадцятого століття, становило близько 9 тисяч осіб.

У 1934 році до будівлі сільської Ради прибудували Будинок культури на 150 місць. Там же була відкрита і перша в селі бібліотека.

У 1935 році село Плоске радіофікували.

Лікарні в селі не було, працював лише фельдшер. У виняткових випадках Плосковчане зверталися в земську лікарню в селі Малаєшти. Після громадянської війни в селі, по вулиці Орджонікідзе, відкрили лікарню. Пізніше, в 30-і роки, її перевели в будинок Орлова Костянтина, а в сімдесяті роки побудували лікарню на 50 ліжок і пологовий будинок на 10 ліжок.

У 1934 році на території села був побудований винзавод, який виробляв виноматеріал на сотні тисяч рублів, даючи селянам, які поставляють виноград, можливість реального заробітку.

Друга світова війна залишила свій відбиток у житті села. Через 17 днів після початку війни німецько-румунські частини окупували Плоске. З 7 серпня 1941 року по 10 квітня 1944 роки тривав на його території окупаційний режим. Під час румунської окупації колгоспи не зникли, але змінилися їх статус і назви.

У роки окупації в селі діяла підпільна група партизанів, яку очолював Нєбогатов Савелій Євтропович. Група входила під керівництво командира партизанського загону ім.Котовського - С.Д.Автеньєва. Завдяки діям загону було знищено близько 200 гітлерівців, 17 платформ з технікою, 4 німецькі машини з боєприпасами ,два німецькі склади з обмундируванням.

10 квітня 1944 року 1310 стрілецький полк 19 стрілецької дивізії звільнив село. На фронтах воювали 697 жителів Великоплоского, 243 з них удостоєні почесних нагород, 452 жителя загиблі у боротьбі з фашизмом. На їх честь встановлено пам’ятник - Братська могила 40 радянських воїнів, загиблих при звільненні села Великоплоске в квітні 1944 р., Пам'ятник воїнам-односельцям. Пам’ятник встановлено у 1951 році по ініціативі керівництва сільської ради Молчанової К.А.

В 1924-1940 рр. Плоске входило до складу Тираспольського району (з 1935 року — Григоріопольского району) Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (Українська РСР). З 1940 року у складі Гросулівського району Одеської області.

Після звільнення села необхідно було відновлювати зруйноване господарство.. У 1955 році було проведено їх укрупнення: 3 колгоспи об'єдналися в один. У березні 1959 року до них приєдналися і інші, утворивши радгосп "Росія".

Довгий час село не було повністю електрифіковано. Потім для роботи радіовузла знадобилася електроенергія. І тоді в районі монастиря поставили двигун, який працював на мазуті.

При будівництві МТС так само знадобилося електроенергія для зварювальних і інших будівельних робіт. Побудували спеціальну електростанцію. Електроенергією забезпечувалася МТС, перша ферма і школа.

На околиці села біля першої ферми був млин. Був і черепичний, і кенафних завод.

Розширювалася база тваринництва.

У 1959 році була побудована двоповерхова школа на 1000 учнівських місць із зручними, світлими класами. Був побудований дитсадок на 100 місць. Лікарська дільниця обслуговували 34 людини.

З 30 грудня 1962 року Великоплосківська сільська рада входить у склад Фрунзівського району Одеської обл.

У другій половині 50-х - 70-х роках з'явилися нові вулиці - вулиці Терешкової, Гагаріна.

У 60-ті роки налагодили централізоване постачання електрикою.У побуті багатьох сімей стали з'являтися телевізори, магнітофони.

З 4 січня 1965 року Великоплосківська сільська рада входить до складу Великомихайлівського району Одеської області.

У другій половині 70-х роках було побудовано нову будівлю Будинку культури, два магазини, житло для фахівців і працівників радгоспу, будинок тваринників, польовий стан. Працювали середня та восьмирічна школи, РОБКООП і вісім магазинів. У селі діяли бібліотека, дитячий сад, пункт комплексного обслуговування населення.

У 80 роках і на початку 90 років розвиток і будівництво продовжується у селі. М.Н.Катречко, який керував тоді радгоспом «Росія», з законною гордістю відзначає: «У 1989 році здали в експлуатацію спортзал в школі. Торговий комплекс здали в 1989 році. В1994 році на 1 вересня відкрили дитячий садок. З 1986 року зайнялися впритул благоустроїм села: асфальтували щороку приблизно по два кілометри доріг. Асфальт виробляли в селі. Для цього побудували в селі свій завод.

Газифікацією села почали займатися в кінці 80-х років. Ідея газифікації виникла в зв'язку з тим, що був прокладений по території нашого району газопровід високого тиску Гіржево- Тирасполь, повз с. Слов'яно-сербка на Гребеники.

І вже 1992-1993 роках на вулицях Терешкової, Гагаріна в будинку провели газ. На газове опалення перевели центральну котельню радгосп і місцеві школи. Була проблема з газифікацією другої половини села. Бюджетні гроші виділялися тільки на підвідні мережі до села. Для придбання труб жителі вирішили використовувати кошти фонду розвитку села, відсутню частину коштів зібрало населення. Таким чином, село було газифіковано. Великоплоске отримало газ одним з перших в районі ».

У Великоплоскому, як і в будь-якому іншому степовому селі, величезною проблемою було водопостачання. У 2007 році в селі налічувалося 235 приватних і 249 громадських колодязів. У тому ж році в селі було запущено в експлуатацію 6,5 км. водопроводу, потім проклали ще 2 км. нових труб. У 2011 році, завдяки наполегливості М.С. Вишнякова, в селі завершили другий етап будівництва водопроводу.

В липні 2019 року почала роботу новоутворена Великоплосківська громада.

І вже за перші роки існування громади село Великоплоске значно перетворилося.
Проведені роботи з благоустрою села:

постелений тротуар
уздовж тротуару посаджені ялики і встановлено освітлення
у дитячому садку відремонтували актову залу
проведені ремонтні роботи в актовій залі будинку культури
зроблено освітлення центральної вулиці села
у підвальному приміщенні зробили спортивний зал(зараз облаштували укриття на період воєнного стану)
висаджено дерева у парковій зони вздовж центральної дороги та на території центрального сільського стадіону.

У серпні 2020 року - встановлений Поклінний Хрест за ініціативи Батуріна І.М. в пам'ять про загиблих радянських бійців третього батальйону 161- полку Кишинівської 95-стрілецької дивізії , які в ніч з 5-го на 6-е серпня 1941 року біля території села тримали оборону і вели багатогодинний та кровопролитний бій з німецько-румунськими військами у роки Другої світової війни.

Проект до 200-річчя с. Великоплоске. " З вірою крізь століття. Старообрядництво"

Перші поселенці території с. Великоплоске були селяни, що підлягали гонінню через старообрядницьку віру, яку вони сповідували. Більше двох з половиною століть перебувало старообрядництво в переслідуванні. Гоніння часом то слабшали, то знову посилювалися, але ніколи не припинялися. Рятуючись від репресій, старообрядці бігли в важкодоступні малозаселені місцевості. «Евакуації підлягали понад 3 тис. селян, в тому числі з с. Плоске (794 душ чоловічої статі). Приготування і документальне оформлення зайняло два роки і в 1821 р. вони прибули в Придністров'я, де заснували в названій волості однойменне село Плоске (754 душ чоловічої статі) ... » Населення Бессарабії і Лівобережного Придністров'я в кінці XVIII-XIX ст. (Автор Анцупов І. А.)

При заселенні території с. Великоплоске першими на підводах приїхали чоловіки (старообрядці), привезли з собою розібрану дерев'яну церкву і ікони. Відновили церкву, а навколо неї почали копати землянки. Потім почали будувати будинки і заселяти поряд з церквою територію.

Через деякий час дерев'яна церква в с. Великому Плоскому згоріла від удару блискавки. Населення села вирішило побудувати на цьому ж місці нову кам'яну церкву. Будівництво почали в кінці 30-х років 19 століття і завершили в кінці наступного десятиліття, отримавши в результаті величний храм у вигляді хреста. За іншими джерелами церква побудована в 1872 році, західна сторона і дзвіниця прибудовані в 1906 році, східна сторона і вівтар прибудовані в 1907 році. Також на території села поруч з храмом збудовано ще два та молитвенні будинки.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці було збудовано в кінці XIX ст. В 1937 році "влада закрила всі три церкви.Ікони, книги, убранство алтаря зникли.Дзвіницю розвалили повністю. Будівлю храму відділи під Будинок культури, меньші будівлі під склад колхозу.

«На покрівлі і на вівтарі були встановлені восьмикінцеві

позолочені хрести; спорудили дзвіницю з величезним світло-зеленим куполом, також увінчану великим хрестом. Про богослужіння благовістили 5 дзвонів під куполами. Будівництво цього храму було присвячено святу Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, яке відзначається 27 вересня. Усередині храм був розділений на чотири частини: 1. Вівтар; 2. Клірос, для співочих під час служби; 3. Частина за клірасом, де стоять чоловіки, які не беруть участі в співі псалмів;

4. Притвор для жінок.
Вівтар - головна частина храму, призначена для священнослужителів. За його, як і належить, овального контуру встановлені були півтораметрові, виконані на кипарисі невідомим художником ікони дванадцяти апостолів, пресвятої Богородиці і Івана Хрестителя. Перед кожною підвішена кришталева лампада. У центрі вівтаря - багато прикрашений престол, в центрі якого розташовані великий дерев'яний хрест і ікона Божої Матері. Поруч - одягання священиків, ліворуч - жертовник і кадильниця. Від центральної частини храму вівтар відділяв іконостас, тобто стіна, обвішана святими іконами. Під самою стелею розташовувалася величезна ікона Бога-батька, Саваофа. Нижче - ікони дванадесятих свят. Під ними - дванадцять ікон по місяцях, з зображенням святих, пам'ять яких шанується в певне число даного місяця. Були ікони апостолів, євангелістів, святих божих угодників. За клірасом, ліворуч та праворуч стояли чотири іконостаси для чоловіків. Окремо, з двох сторін, з величезною іконою Казанської Богоматері в центрі - жіночий іконостас. Всю службу, вечірню, всеношну денну, горіли в церкві воскові свічки на п'яти панікадилах.

У Великому Плоскому священиків вибирали самі парафіяни за рекомендацією церковної двадцятки. Бували випадки, коли вибирали з двох гідних кандидатів. Право голосу мали тільки чоловіки старше 25 років. На день виборів вони всі після служби залишалися в церкві. Біля дверей ставили три кошики. Дві порожні і кошик з горіхами. Виборці, виходячи з церкви, брали горіх і кидали його в кошик з ім'ям свого кандидата на бирці. По закінченню цієї процедури довірені парафіяни підраховували горіхи і оголошували результати » опис з Короткого історико-географічного нарису (автор Завязкін Ф.І.).

Можна сказати, старообрядність зазнала найбільший збиток з усіх існуючіх на Україні Християнських конфесій. Передусім, XX століття розбило старообрядческую громаду - хранителя вікових християнських и побутових цінностей старовірів. У кінці 20 - початку 30-х років боротьба проти релігії різко посилилася. Це віражалася в найрізноманітнішіх формах: повсюдне закрітті церков, масовому пошіренні антірелігійніх видань, усніх и друкарська богоборчогопочинанні Виступ без права відповіді з боку вірян, образлівих випадків проти осіб, поміченіх у відвідуванні церкви або здійсненні релігійного обряду.

Багато стали приховувати свої релігійні погляди Знімали натільні хрести, обручки, ховали по скринях і горищах ікони. З 20 старообрядницьких монастирів і скитів, що існували на землях України до 1917 року, в радянський період не залишилося жодного.

У 1971 році помісний собор Російської православної церкви спеціально розглянув питання і прийняв рішення про скасування «клятв на старі обряди і на дотримуються їх». Така відміна не привела до відновлення молитовного спілкування між будь-якої великої церковною юрисдикцією новообрядцев і старообрядців.

В даний час в Україні налічується більше сорока старообрядницьких храмів, каплиць і молебень. В Одеській області налічується близько шістнадцяти старообрядницьких храмів, серед яких є пам'ятка історії та архітектури нашого краю-Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Під час Другої світової війни, із приходом румунської влади, у селян з'явився шанс відродити напівзруйновану в 1937 році церкву. У вересні 1941 року, отримавши дозвіл, плосковчани почали реконструкцію. Вже через три місяці церква була відновлена, мала вже інший вигляд та в ній почалася служба. Церковні атрибути були втрачені, тому книги, ікони, лампадки, панікадила збирали у селян. Священників у селі не залишилося, тому Прокопій Козадаєв, Сергій Соловйов, Віктор Зюзін і Тимофій Кірєєв вирушили до Бреїли до старообрядницького єпископу для прийняття сану. Так відродилась церква в селі.

Коли велись роботи по газифікації села, також не минули стороною і церкву — її газифікували. Капітальний ремонт всередині приміщення почали в 2003 році, зовнішній ремонт відбувся у 2004 році. Потім, у серпні 2006 році, демонтували старі хрести та встановили нові. У 2007 — храм перекрили заново. Завдяки депутату Одеської обласної ради М.М. Дерев'янка, у 2016 році на території церкви була викладена тротуарна плитка. Також депутат подарував для храму холодильник (у 2017 р.). З нагоди святкування Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього у 2017 році депутат Одеської обласної ради В.М. Саутьонков подарував для трапезної храму електричну плитку, а також замінив 20 вікон на металопластикові.

В нині діючому храмі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього(с. Великоплоске) в різний час священиками були Іван Ковальов, Сидор Зав’язкін, Петро Колесніков, о. Данило, Сергій Соколов, Прокоп Козадаєв, отці Віктор, Харлампий, Макарій. Служби здійснюються на усі великі, середні свята,а також в звичайні недільні дні, а також пісні. Проводяться служби тільки на старослов'янській мові з традиційною нашій напевкой, у кожного храму вона своя, з використанням співів знаменного і дименственого розспівів.

З 1982 по 2022 рік обов'язки священика виконував о. Агей (Агей Якович Россохацький).

Іван Ковальов

Сергій Соловьов

Настоятель храму в ім'я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Великоплоске протоієрей Аггей(1982 р)

Настоятель храму в ім’я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Великоплоске протоієрей Аггей (2020 р)

12 травня 2022 року, на 103 році життя, відійшов до Господа настоятель храму в ім’я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Великоплоске протоієрей Аггей Россохатський - найстаріший священнослужитель Української Архієпископії та православного старообрядництва у всьому світі. 13 травня було здійснено чин мирського поховання. 14 травня Архієрейську Божественну Літургію та священицьке поховання

отца Аггея очолив архієпископ Київський і всієї України, що прибув до с.Великоплоского, Нікодим, якому послужили: благочинний протоієрей Сергій Столярчук, духовний отець покійного ієрей Георгій Яровий, ієрей Іоанн Кузьмін, диякон Вадим Кривошея, диякон Василь Єгоров, читець Димитрій Іванов, свещеносець Вадим Маланчук, свещеносець Димитрій Петря.

Тіло покійного було віддано землі на місцевому кладовищі села, в якому вельмишановний отець Аггей багато десятиліть самовіддано служив Господу Богу та Святій Церкві.

Зараз настоятелем храму є священноієрей Георгій, який був рукопокладений в чин священика зовсім нещодавно, 27 грудня 2020 року, але вже став своїм рідним.

Отець Георгій .

Хрестовий хід на свято Великодня 2021 рік

Раніше в нашому храмі здійснювалася щоденна служба, по обіцянці наших предків, у вдячність Богові про дарування дивовижним чином води в нашому селі. Нині в храмі усі служби здійснюються по древніх звичаях.

Близько 17 років тому, вперше за всі ці роки, була організована Недільна школа, яка існує і по цей день, для дітей бажаючих навчиться Закону Божого. Засновником Недільної школи була Кітаєва Акіліна Іванівна, яка вклала багато праці і сил у створенні і процвітання Недільної школи. На початку існування школи в ній було близько 50 дітей, але з роками це число скоротилося. На даний момент школу відвідують 15 дітей. На заняттях діти займаються читанням книг, знаменним співом, знайомляться із житієм святих, малюють. Дітлахи дуже добре спілкуються зі своїми однолітками з інших Недільних шкіл України. Також діти беруть участь у різноманітних з'їздах, хоровому співі та дитячо-юнацькому оздоровчому таборі «Чорноморська обитель».

На даний момент утримує Недільну школу Григорій Іванович Тиханський (чоловік А.І. Кітаєвої), а також сільськогосподарські кооперативи та депутат М.М. Дерев'янко, допомагаючи в поїздках і організаційних питаннях.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього завжди чекає тих, хто бажаює відкрити для себе нові знання, набути духовної сили, знайти друзів або просто присвятити цей час Богові.